ДЕНЬ МОЛИТВИ Й НАДІЇ | У МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЖЕРТВ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗНИКНЕНЬ РОДИНИ ЗНИКЛИХ БЕЗВІСТИ ВОЇНІВ ПОБУВАЛИ В ТЕМНІЙ КАПЛИЦІ НА ГАЛИЦЬКОМУ ГОСТИНЦІ
Сьогодні, 30 серпня, у Міжнародний день жертв насильницьких зникнень (Міжнародний день зниклих безвісти), біля Темної каплиці на Галицькому Гостинці в селі Задубрівці відбувся молебень за відважних Захисників нашої громади, які зникли безвісти.
Молебень було організовано Заболотівською селищною радою на прохання родин наших воїнів, доля яких досі залишається невідомою.
Це був особливий день — день, який проведено не у форматі офіційних заходів, а в молитві, тиші та духовному єднанні.
Цього ранку у храмі лунала молитва за тих, чиї рідні досі не знають, де вони, що з ними і чи зможуть колись знову побачити найдорожчих людей.
За кожним ім’ям — своя родина.
За кожним зниклим — чиєсь невтомне очікування.
За кожною невідомістю — біль, який важко пояснити словами.
Це була ще одна можливість звернутися до Бога з найболючішим проханням, яке найрідніші люди повторюють щодня: «Нехай він буде живий… Нехай повернеться додому…»
Бо для цих матерів, батьків, дружин, дітей, сестер і братів час ніби зупинився в той день, коли зв’язок із рідною людиною обірвався. Відтоді вони живуть між надією і болем, між очікуванням дзвінка та страхом почути новину, якої найбільше бояться.
Після молебню родини відвідали Сиву Криницю — давню пам’ятку на Галицькому шляху, джерело, яке, за переказами, з часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства дарує людям цілющу воду. Тут можна було посмакувати водою з джерела та набрати її із собою.
Зустріч пройшла у теплій, душевній та спокійній атмосфері. Без зайвих слів і формальностей — із турботою про людей, які переживають надзвичайно важкий період свого життя.
Ми розуміємо, що жодна поїздка, молитва чи слова підтримки не здатні змінити обставини, у яких сьогодні перебувають ці родини. Вони не можуть забрати їхнього болю чи невідомості, з якою доводиться жити щодня.
Але хочеться вірити, що сьогодні вони хоча б на мить відчули, що не залишилися самі зі своїм болем. Що їх чують. Що про них пам’ятають. Що поруч є люди, готові підтримати.
Нехай ця молитва буде почута.
Нехай кожна родина дочекається свого Захисника.
І нехай невідомість якнайшвидше зміниться найочікуванішою звісткою — «Я живий. Я повертаюся додому».
