Геморагічна гарячка Західного Нілу (ГЗН)

  • 90

Продовжуючи тему геморагічних гарячок варто зупинитися на гарячці Західного Нілу (ГЗН), оскільки Україна належить до ендемічних територій щодо ГЗН.

 

Геморагічна гарячка Західного Нілу (ГЗН) – це небезпечна вірусна хвороба, що передається через укуси комарів, рідше – кліщів. За рекомендаціями експертів ВООЗ гарячка Західного Нілу віднесена до захворювань, які контролюються на міжнародному рівні. Ця хвороба чинить серйозний вплив на здоров’я населення і дуже швидко поширюється в міжнародних масштабах.

На сьогоднішній день хвороба розповсюджена в багатьох країнах Африки, Азії, Середземномор'я. Окремі спалахи реєструються в країнах Центральної Азії (Казахстан, Туркменія, Таджикистан), Закавказзя (Азербайджан, Вірменія), США, Канаді, Мексиці, країнах Центральної Америки і Карибського басейну, Австралії. Найсерйозніший спалах цієї хвороби в Європі стався в 1996-1997 роках у Румунії, коли захворіли близько 5 тис людей. У 1999 році цей вірус був завезений в Нью-Йорк і поширився на континентальну територію.

В Україні офіційна реєстрація гарячки Західного Нілу запроваджена з 2006 року. Всього зареєстровано 133 випадки (з них 1 летальний), найбільша кількість випадків зареєстрована в Запорізькій, Полтавській та Донецькій областях, поодинокі випадки - в Миколаївській, Житомирській, Харківській, Херсонській та Київській областях.

Територія України має всі умови для формування та функціонування сталих осередків ГЗН. На сьогодні вчені підтвердили факт існування природних осередків із циркуляцією вірусу ГЗН на території Північно-Західного Причорномор’я, а також ензоотичними територіями України вважаються деякі області південно-східних та західних регіонів.

Головним джерелом та резервуаром гарячки Західного Нілу в природі є 17 видів переважно диких птахів водно-болотного комплексу, сезонні міграції яких забезпечують його міжконтинентальне поширення. Збудник (вірус роду Flavivirus) циркулює в крові птахів у високій  концентрації до 2 тижнів. Резервуаром також можуть бути деякі дрібні ссавці, гризуни, кажани, але в них концентрація вірусу значно менша і зберігається він в них нетривало.

Переносники захворювання — численні види комарів, а також іксодові кліщі, які інфікуються під час харчування кров'ю інфікованих птахів. Під час укусів комарів вірус може потрапляти в організм людей і тварин, де він здатний розмножуватися і призводити до хвороби. Вкрай рідко можливе контактне зараження кров'ю тварин. Дуже незначна частка випадків інфікування людей відбувається при трансплантації органів, переливанні препаратів крові, грудному вигодовуванні, від матері до дитини.

Інфікована людина не заразна. Поки немає документального підтвердження випадків передачі цього вірусу від людини до людини за умови дотримання стандартних заходів інфекційного контролю.

ГЗН має літньо-осінню сезонність, частіше нею хворіють сільські жителі, а також любителі полювання, звідки ще одна назва - «качина лихоманка».

Інкубаційний період при цьому захворюванні триває від 1 до 7 днів, у людей з порушеним імунітетом – до 2 тижнів.

У більшості людей інфекція протікає безсимптомно, проте у 20% хворих розвивається грипоподібні захворювання, що характеризується різким підвищенням температури, болем голови, болем у горлі, м'язах, суглобах і спині, слабкістю, нудотою і діареєю.  Найнебезпечнішими є ураження центральної нервової системи (менінгіт, енцефаліт, дезорієнтація, параліч, кома), які можуть привести до летальних випадків. Смертність пацієнтів з неврологічними ускладненнями становить від 4 до 14%. Найчастіше ці симптоми виникають у людей похилого віку та з ослабленою імунною системою.

Вакцина для запобігання захворюванню людей не розроблена.

Вірус може призводити до тяжкої хвороби і загибелі коней. Для цих тварин розроблена вакцина.

Надійним способом упередження захворюванню на гарячку Західного Нілу є запобігання укусів комах. Перебуваючи на свіжому повітрі необхідно використовувати репеленти, що наноситься на одяг, який закриває руки і ноги або не виходити з приміщення у сутінках. На вікна та двері треба встановити захисні сітки. Місця розмноження комарів повинні бути знешкоджені. Не допускається наявність стоячої води у горщиках, діжках, дитячих басейнах, покришках. В ендемічних регіонах проводять комплексні заходи, направлені на зниження чисельності комарів (осушення боліт тощо).

Для індивідуальної профілактики застосовують захисний одяг, сітки на вікнах, репеленти. Специфічного лікування хвороби не існує.

Після перенесеного захворювання у людини виробляється стійкий імунітет, повторні випадки захворювання не реєструються.

 

 

Підготувала лікар-епідеміолог

Снятинського відділу

Коломийського районного відділу

ДУ «Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ»                                   

Олександра Томашовська