Всесвітній день водних ресурсів (Всесвітній день води)

Землю часто називають «блакитною планетою», маючи на увазі її величезні водні простори. Однак 97% з них — це морська вода,  непридатна для вживання людьми. Хоч частка прісної води в порівнянні з солоною є мізерною, саме вона життєво необхідна нам для пиття, приготування їжі, санітарних потреб. Через зростання чисельності населення, розвиток виробництва, зміни клімату спостерігається дефіцит прісної води, і вже чимало людей у світі відчули це на собі.Щоб об’єднати міжнародні зусилля в боротьбі з водною кризою та спонукати населення до більш ефективного використання води,  ООН заснувала Всесвітній день водних ресурсів, який відзначається щороку 22 березня.

ЯК ВИНИКЛА ІДЕЯ ВІДЗНАЧАТИ ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ВОДНИХ РЕСУРСІВ?

В найдавніші часи люди вели кочівний спосіб життя, займаючись мисливством чи збиранням, і не мали постійних поселень. Проте під час вибору місця для тимчасової зупинки й відпочинку вони віддавали перевагу місцевостям поблизу прісноводних водойм — річок чи озер. Згодом наші предки почали засівати землю сільськогосподарськими культурами, що призвело до осідлого життя, появи поселень та міст. Одним з ключових факторів благополуччя того чи іншого населеного пункту була наявність достатньої кількості питної води, бажано в близькому доступі.

Зазвичай міста будували на берегах річок та озер, а у випадках дальшого розташування від прісних водойм викопували колодязі, щоб брати воду з підземних джерел. Дощову воду також намагалися збирати для побутових потреб. Але для ведення сільського господарства цього часто було недостатньо, тому люди навчилися будувати водогони. Перші такі споруди належать Вавилону, Ассирії та Єгипту.  Спершу це були просто відкриті канали, проведені між річкою та містом.

Цікаву пам’ятку залишили після себе давні інки поблизу міста Куско в Перу – це система водогону між водоспадами, які беруть початок в термальних джерелах на гірських схилах, та містом.  Воду було проведена просто до будинків, і археологи припускають, що мешканці того давнього міста приймали гарячу ванну просто у себе вдома.

Найвідомішими інженерами водогонів серед давніх цивілізацій були римляни. За 500 років тільки в столиці імперії було збудовано 11 водогонів, які доставляли воду до Рима з відстані 92 кілометри, а  загальна довжина системи становила 415 кілометрів. Матеріалами для водогонів тоді слугували каміння, дерево, бронза, срібло та свинець.

ЧИСТА ВОДА – ЗАПОРУКА ЗДОРОВ’Я

Про методи очищення води, такі як нагрівання та проціджування, згадується ще в старовинних індійських літописах на санскриті. Першим заявив про зв’язок між якістю води та здоров’ям людей давньогрецький лікар Алкмеон. Такої ж думки був і Гіппократ — у своїй праці «Повітря, води та місцевості» цілитель проаналізував якість води з різних місць. Найкращою вважалася прозора вода без смаку та запаху. Попри те, що мікроорганізмів чи хімічних сполук ще не знали, воду зі стоячих водойм та боліт пити не рекомендувалося, а також вважалася небезпечною вода з джерел поблизу місць видобутку підземних копалин.

В часи середньовіччя антична культура користування водою була майже забута. Містяни скидали відходи в струмки та канали, а ті відносили їх до річки. Тому водогони, проведені від  найближчих річок, несли в міста воду, забруднену нечистотами. Через вживання такої води люди часто хворіли на інфекційні хвороби. Чистою була тільки вода з далеких від міста водойм, але її треба було комусь доставляти, тому з’явилася професія водоносів.

ОЧИЩЕННЯ ВОДИ

Фільтрацію як засіб для отримання чистої питної води стали масово застосовувати в XVII-XVIII століттях. Для цього використовували систему з кількох піщаних фільтрів, крізь які по черзі проходила вода. В 1703 році Французькою академією наук розглядалася можливість встановлення в кожному будинку Парижа резервуару для дощової води та піщаного фільтра.

Але лише через сто років, у 1804-му,  в шотландському місті Пейслі з’явилася перша в світі муніципальна водоочисна станція. Відтоді системи очищення води стали встановлювати і в інших містах та країнах. В середині XIX століття в Лондоні було відзначено зниження смертності від холери після того, як воду для міста почали в обов’язковому порядку фільтрувати. 

Незабаром сенсорна оцінка якості води доповнилася хімічними та мікробіологічними дослідженнями. В світі винайшли й запровадили ефективніші способи очищення великих об’ємів води, а з початку XX століття додатково стали застосовувати хлорування. Здавалося, що проблеми зі здоров’ям від вживання забрудненої води залишились актуальними тільки для найбідніших країн.

Але протягом XX століття кількість населення в світі збільшилася в 4 рази, а населення в містах — в 13 разів. В кілька десятків разів зросли обсяги промисловості та споживання різних видів енергії. Відповідно, зросло забруднення повітря, ґрунту  та води хімічними й радіоактивними речовинами. 80% всіх стічних вод на Землі повертаються до екосистеми без очищення. До того ж виробництво сільськогосподарської продукції є дуже водозатратним, воно споживає 70% всієї прісної води. Наприклад, 3000 літрів використовують, щоб отримати один кілограм рису.

Як наслідок, світ все більше відчуває нестачу прісної води. 80% людей, які мають ці труднощі, натепер проживають в африканських країнах. Але за прогнозами, до 2025 року вже 35% населення планети в 48 країнах відчують нестачу питної води.

ЧОМУ ВАЖЛИВА ЦЯ ПОДІЯ? 

Наша країна дуже багата водними ресурсами. Це й великі ріки — Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, а також численні невеликі річки, ставки та озера. При цьому більша частина вод забруднена погано очищеними промисловими стоками, комунальними стічними водами, небезпечними хімічними сполуками. Тому вода, яку ми отримуємо зі своїх кранів, в більшості непридатна для вживання в необробленому вигляді, і люди змушені купувати бутильовану питну воду, але її якість інколи теж є сумнівною.

На великих річках споруджені греблі, що дуже шкодить водним екосистемам. Невпинно зменшується кількість прісноводної риби, водойми замулюються та міліють, а міські річкові пляжі щоліта неодноразово закривають через високу забрудненість води. На жаль, українське законодавство поки що не забезпечило адекватної відповідальності за забруднення водних ресурсів, та й взагалі ця проблема не знаходиться серед пріоритетних для влади.

Тому Всесвітній день водних ресурсів — це ще один привід звернути увагу як на державному рівні, так і на рівні кожної людини на необхідні дії та заходи, щоб забезпечити для наступних поколінь можливість споживати чисту воду в достатній кількості.